ВПРАВИ-РЕЛАКСАЦІЇ
Мета: зняти емоційне напруження, втому, розвивати
уяву, розвивати інтелектуально-творчі уміння.
Інструкція: Сядьте зручніше і за¬крийте очі. Два-три рази
глибоко вдихніть і видихніть... Починаємо гру: Я хочу
запросити Вас в подорож на хмарі. Стрибніть на білу
пухнасту хмару, схожу на м’яку гору з пухких подушок.
Відчуйте, як Ваші ноги, спина, все тіло зручно
розташувалися на цій великій хмарній подушці.
Тепер починається подорож. Ваша хмара поволі
підіймається в синє небо. Відчуваєте, як вітер овіває Ваше
обличчя? Тут, високо в небі, все спокійно і тихо. Хай Ваша
хмара перенесе Вас зараз в таке місце, де Ви будете
щасливими.
Намагайтеся в думках побачити це місце якомога більш
точно. Тут Ви відчуваєте себе абсолютно спокійно і
щасливо. Тут може відбутися що-небудь чудове і чарівне...
(ЗО секунд.)
Тепер Ви знову на своїй хмарі, і во¬на везе Вас назад, на
Ваше місце в класі. Зійдіть з хмари і подякуйте їй за те, що
вона так добре Вас покатала... Тепер простежте, як вона
повільно розтане у повітрі... Потягніться, випряміться і
знову будьте бадьорим і уважним.»
Вправа-релаксація
«Захмарна подорож»
Ви лежите на приємному теплому піску
біля моря. Очі заплющені, наче Ви спите, але вушка все чують. Тиша... Зрідка
хвильки неквапливо накочуються на пісок, наче хочуть знати, як тут, на березі.
А потім вирішують: ні, дома краще, і знову поверта¬ються в море. Цей тихий
плескіт хвиль заспо¬коює, заколисує... Сонечко пестить тіло, нагріває пісок. Ви
занурилися в чистий теплий пісок. Долоні торкаються його, хочуть утри¬мати це
приємне сипуче тепло, але пісок виті¬кає між пальцями. Тиша…
Ви помалу розплющуєте очі, вдивляєтеся в
далечінь за обрій, де небо зливається з морем. Там ледь-ледь помітна якась біла
цяточка. Поступово вона наближається, збільшується. Що це?
Чим
ближче вона до Вас, тим чіткіше видно: це чудовий білосніжний корабель. Він
наближається . Ось він ще ближчий, ще... Уже розтинає хвилі біля самого берега
і окремі прохолодні крапельки води бризка¬ють на Вас.
Ви
підіймаєтеся на цей чарівний білий корабель: як тут гарно, скрізь стоять дуже
м’які крісла. Ви сідаєте в одне з них і наче провалюєтеся в щось м’яке, тепле й
дуже приємне.
Корабель
набирає швидкості. Вона зрос¬тає - і Ви ще глибше занурюєтеся в чарівне крісло.
Крапельки морської води приємно освіжають Вас.
Раптом Ви відчуваєте якийсь
несподіва¬ний поштовх. Що трапилося? Чарівний кора¬бель відірвався від води й
повільно піднявся вгору, наче птах. Ви бачете: море залишаєть¬ся внизу, а Ви
здіймаєшся все вище й вище, аж до хмар. Далеко-далеко внизу шумить море. Так
цікаво дивитися на все, що зали¬шилося там, на землі: море, як велике синє
озеро, біля нього жовта смуга піску, а далі - дорога, як хвиляста сіра стрічка,
по якій, наче мурашки, повзуть машини.
Ця
асфальтова стрічка веде до лісу. Зверху він - як клаптик зеленої ковдри.
Дорога, наче змійка, повзе через цю смарагдову ділянку суші. А Ви, наче орел,
згори огля¬даєте це земне диво.
Корабель
підіймається ще вище. Ось він занурюється в невеличку хмаринку - і вона білим
туманом огортає його з усіх боків.
Раптом
знову диво: промінчик сонця про¬бився крізь цей туман, і все навкруги стало
блискучим. Це маленькі крапельки туману, тобто хмаринки, неначе ожили. Вони,
здало¬ся, навіть защебетали, закружляли у весело¬му хороводі. А потім не
витримали і всі разом веселим дощем полетіли вниз. Сонечко про¬свічує кожну крапельку своїм сяйвом і утворює з цих
веселих крапельок різно¬барвну веселку.
Казковий
корабель почав спускатися. Уже зовсім близько вода, чути приємний сві¬жий запах
моря. Легкий поштовх - і кора¬бель знову пливе по воді. Ви сидите у своєму
чарівному кріслі, трохи втомлені від цих цікавих мандрів.
Ось
корабель торкнувся берега. Ви виходите і майже без сил падаєте на теплий пісок.
Не хочеться рухатися, хочеться дов¬го-довго лежати у цьому сипучому теплі під
ласкавим сонечком із заплющеними очима і слухати заспокійливий шепіт хвиль, які
теж втомилися й неквапливо заколисують пісок, сонечко і Вас: ш-ш-ш, ш-ш-ш,
ш-ш-ш.
